The Girl Who Gave Drivers a Clear View

One winter, a young woman named Mira visited a big city far from home.

Одної зими молода жінка на ім'я Міра відвідала велике місто далеко від дому.

The streets were icy and the air was sharp with cold.

Вулиці були вкриті льодом, а повітря пронизувало холодом.

She climbed onto a streetcar to explore the city.

Вона сіла на трамвай, щоб дослідити місто.

The driver sat at the front, leaning out into the freezing rain to see the road.

Водій сидів спереду, нахиляючись у крижаний дощ, щоб бачити дорогу.

He wiped the window with his bare hand again and again.

Він протирав вікно голою рукою знову і знову.

Mira watched him shiver. She felt a knot of worry in her chest.

Міра спостерігала, як він тремтів. Вона відчула вузол тривоги в грудях.

"There must be a better way," she said to herself.

"Має бути кращий спосіб", сказала вона собі.

Back at her lodgings, Mira sat down with paper and pencil.

Повернувшись до свого помешкання, Міра сіла з папером і олівцем.

She drew a long rubber arm fixed to the outside of the window.

Вона намалювала довгу гумову руку, прикріплену до зовнішньої сторони вікна.

A small lever inside the cab could move the arm back and forth.

Маленький важіль всередині кабіни міг рухати руку вперед і назад.

It would sweep the rain away without the driver leaning out.

Воно змітало б дощ без того, щоб водій нахилявся назовні.

She wrote careful notes and sent the drawing to a patent office.

Вона написала ретельні нотатки і відправила малюнок до патентного бюро.

The patent arrived. The idea was hers.

Патент надійшов. Ідея належала їй.

But when Mira showed it to carmakers, they laughed.

Але коли Міра показала це автовиробникам, вони засміялися.

"Drivers will find it distracting," they said. "No one wants it."

"Водії знайдуть це відволікаючим", сказали вони. "Нікому це не потрібно."

Mira was disappointed, but she did not throw away her drawing.

Міра була розчарована, але не викинула свій малюнок.

Years passed. New carriages rolled onto new roads.

Роки минали. Нові екіпажі їхали новими дорогами.

One by one, every vehicle began to carry a rubber arm on its window.

Один за одним, кожен транспортний засіб почав мати гумову руку на вікні.

No one printed Mira's name on the law that made it required.

Ніхто не надрукував ім'я Міри на законі, який зробив це обов'язковим.

But every driver who saw the road clearly through a storm had her to thank.

Але кожен водій, який чітко бачив дорогу крізь бурю, мав їй за це подякувати.