Het Archief van de Migrantenkok

Rosa was vanuit de Filipijnen naar Nederland verhuisd toen ze eenendertig was.

Роса переїхала з Філіппін до Нідерландів, коли їй був тридцять один рік.

Ze werkte als thuisverzorgster.

Вона працювала домашньою доглядальницею.

In haar vrije tijd kookte ze.

У вільний час вона готувала.

Ze kookte de gerechten die haar moeder haar had geleerd, degene die haar grootmoeder daarvoor had gemaakt.

Вона готувала страви, яких навчила її мама, і ті, що до того готувала бабуся.

Ze had geen geschreven recepten.

У неї не було записаних рецептів.

Alles leefde in haar handen en haar geheugen.

Усе жило в її руках і пам'яті.

Na een paar jaar ontmoette ze andere Filipijnse vrouwen in de stad die dezelfde ervaring hadden.

Через кілька років вона познайомилася з іншими філіппінськими жінками в місті, які мали однаковий досвід.

Ze kookten dezelfde gerechten uit het hoofd.

Вони готували ті самі страви по пам'яті.

Ze maakten zich zorgen over hetzelfde: wat zou er met deze recepten gebeuren als hun generatie weg was?

Вони турбувалися про одне й те саме: що станеться з цими рецептами, коли їхнє покоління піде?

Hun kinderen groeiden op met Nederlands spreken.

Їхні діти росли, розмовляючи нідерландською.

Sommigen hadden nog nooit een hele vis zien bereiden.

Деякі ніколи не бачили, як готується цілий рибина.

Sommigen kenden de namen van de ingrediënten niet in de taal van hun ouders.

Деякі не знали назв інгредієнтів мовою своїх батьків.

Rosa begon op te nemen.

Роса почала записувати.

Ze filmde zichzelf terwijl ze elk gerecht kookte en vertelde in zowel Filipijns als Nederlands.

Вона знімала себе під час приготування кожної страви і коментувала філіппінською та нідерландською мовами.

Ze schreef korte notities over waar elk gerecht vandaan kwam, wie het haar had geleerd en voor welke gelegenheid het werd gemaakt.

Вона писала короткі нотатки про походження кожної страви, хто навчив її цьому і з якої нагоди її готували.

Ze deelde de video's in een privégroep met andere Filipijnse vrouwen in de stad.

Вона поділилася відео в приватній групі з іншими філіппінськими жінками в місті.

Ze begonnen hun eigen versies toe te voegen.

Вони почали додавати власні версії.

Hetzelfde gerecht verscheen op vier verschillende manieren uit vier verschillende regio's.

Та сама страва з'явилася чотирма різними способами з чотирьох різних регіонів.

Er ontstonden ruzies over de juiste methode.

Виникли суперечки про правильний метод.

Dan gelach.

Потім сміх.

Dan meer recepten.

Потім більше рецептів.

Een plaatselijke bibliotheek hoorde over het project en bood aan het goed te archiveren.

Місцева бібліотека дізналася про проєкт і запропонувала допомогти належним чином його архівувати.

De collectie werd gedigitaliseerd en beschikbaar gesteld aan de bredere gemeenschap.

Колекція була оцифрована і надана ширшій спільноті.

Filipijnse families elders in het land vroegen om toegang.

Філіппінські родини в інших частинах країни попросили доступ.

Het archief was geen museum.

Архів не був музеєм.

Het was een levend document, nog steeds groeiend.

Це був живий документ, що досі зростає.

Rosa zei dat ze niet van plan was geweest een cultuur te bewaren.

Роса сказала, що не мала на меті зберегти культуру.

Ze had gewoon haar moeder niet willen vergeten.

Вона просто не хотіла забути свою маму.