Цілителька, Яка Перетнула Широку Ріку

Далеко, у землі з високими деревами і глибокими ріками, жила цілителька на ім'я Лу.

Far away, in a land of tall trees and deep rivers, there lived a healer named Lou.

Вона була однією з небагатьох жінок-цілительок у своєму місті й щодня наполегливо працювала, щоб здобути своє місце.

She was one of the few women healers in her city, and she worked hard every day to earn her place.

Одного сезону сонна хвороба прокотилась далекою землею.

One season, a sleeping sickness swept through a distant land.

Тварини засинали і більше не прокидались.

Animals would fall asleep and never wake.

Вожді Лу попросили її вирушити далеко й перевірити новий лік.

Lou's leaders asked her to travel far and test a new medicine.

Вона сказала так, хоча й боялась.

She said yes, even though she was afraid.

Подорож була довгою, а робота — важкою.

The journey was long and the work was hard.

Вона давала ліки хворим тваринам.

She gave the medicine to sick animals.

Вона робила нотатки.

She took notes.

Вона спостерігала і чекала.

She watched and waited.

Ліки допомогли багатьом — але не всім.

The medicine helped many — but not all.

І вона бачила в тій далекій землі речі, що її бентежили.

And she saw things in that far land that troubled her.

Цілителі з її міста не завжди були добрі до тварин, що там жили.

The healers from her city were not always kind to the animals who lived there.

Повернувшись додому, Лу не святкувала як героїня.

Back home, Lou did not celebrate as a hero.

Вона думала про те, що побачила.

She thought about what she had seen.

Вона переїхала в будинок із двома найближчими подругами — Анною та Мері.

She moved into a house with her two closest friends, Anna and Mary.

Вони доглядали сад.

They kept a garden.

Вони довго розмовляли вночі.

They talked long into the night.

Ліки Лу запам'яталися.

Lou's medicine was remembered.

Але вона також пам'ятала, чого медицина сама по собі не могла виправити.

But she also remembered what medicine alone could not fix.