Зоряна Вершниця, що Несла Небо

У яскравому, жвавому королівстві, де ракети пронизували хмари, жила дівчина на ім'я Ріва.

In een helder, druk koninkrijk waar raketten de wolken doorboorden, woonde een meisje genaamd Riva.

Вона могла обігнати вітер і розв'язувати рівняння до сніданку.

Ze kon de wind voorbijrennen en vergelijkingen oplossen vóór het ontbijt.

Ріва однаково любила теніс і телескопи та мріяла одного дня доторкнутися до зірок власними руками.

Riva hield evenveel van tennis als van telescopen, en ze droomde ervan om op een dag de sterren met haar eigen handen aan te raken.

Протягом багатьох років лише чоловікам дозволялося летіти на великих срібних ракетах, які королівство запускало в небо.

Vele jaren lang mochten alleen mannen op de grote zilveren raketten rijden die het koninkrijk de lucht in lanceerde.

Тоді одного ранку королівство опублікувало оголошення, що розумні та сміливі люди всіх видів тепер ласкаво запрошуються до екіпажів ракет.

Maar op een ochtend plaatste het koninkrijk een bericht waarin stond dat slimme en dappere mensen van alle soorten voortaan welkom waren om deel te nemen aan de raketbemanningen.

Ріва відгукнулася на заклик, пройшла всі випробування і була обрана для польоту — перша жінка з королівства, яка коли-небудь це зробила.

Riva reageerde op de oproep, slaagde voor elke test en werd gekozen om te vliegen — de eerste vrouw uit het koninkrijk die dat ooit deed.

Але коли настав день її запуску, оповідачі в натовпі не писали про її майстерність роботи з приладами чи розуміння зірок.

Maar toen de dag van haar lancering aankwam, schreven de vertellers in de menigte niet over haar vaardigheid met instrumenten of haar begrip van de sterren.

Натомість вони запитували про її волосся, почуття та чи буде вона плакати в космосі.

In plaats daarvan vroegen ze naar haar haar, haar gevoelens en of ze zou huilen in de ruimte.

Ріва спокійно посміхнулась, забралась у ракету і все одно полетіла.

Riva glimlachte kalm, klom in de raket en vloog toch.

Високо над світом вона поглянула вниз на маленьке, блискуче королівство внизу.

Hoog boven de wereld keek ze neer op het kleine, glinsterende koninkrijk onder haar.

Цей вид наповнив її спокоєм, який жодне запитання не могло порушити.

Het uitzicht vulde haar met een rust die geen enkele vraag kon verstoren.

Коли вона повернулася, Ріва вирішила, що найкраще відповідати на ті поверхневі запитання — навчаючи.

Toen ze terugkeerde, besloot Riva dat de beste manier om die oppervlakkige vragen te beantwoorden, lesgeven was.

Вона збудувала школу для юних учнів, особливо дівчат, і сказала їм, що небо — це не стеля, а початок.

Ze bouwde een school voor jonge leerders, vooral meisjes, en vertelde hun dat de lucht geen plafond was maar een begin.

Рік за роком вона тихо й радісно працювала, ділячись наукою з кожною дитиною, яка була готова підняти погляд.

Jaar na jaar werkte ze stil en blij, en deelde wetenschap met ieder kind dat wilde opkijken.

Більшу частину свого життя Ріва тримала частину себе дуже приватною.

Het grootste deel van haar leven hield Riva een deel van zichzelf strikt privé.

Людина, яку вона любила найбільше, була її супутницею багатьох років.

De persoon van wie ze het meest hield was haar gezellin van vele jaren.

Лише після того, як Ріва пішла, світ дізнався її повну історію.

Pas nadat Riva weg was, leerde de wereld haar volledige verhaal kennen.

Люди відчували сум, що вона це приховувала, і вдячність, що прожила це так повно.

Mensen waren verdrietig dat ze het had verborgen en dankbaar dat ze het zo volledig had geleefd.

Її ракети та її школа стали її найсправжнішою спадщиною.

Haar raketten en haar school werden haar waarste nalatenschap.

Вона наполягала на тому, щоб робити роботу, а не виступати для натовпу.

Ze stond erop het werk te doen, niet op te treden voor de menigte.

Мораль: Справжня велич живе в роботі, яку ти робиш, а не в історії, яку інші про тебе розповідають.

Moraal: Ware grootheid schuilt in het werk dat je doet, niet in het verhaal dat anderen over jou vertellen.