Анансі та кришталева печера

Павук Анансі жив у невеличкому селі.

Anansi the spider lived in a small village.

Він був дуже кмітливим, але й страшенно жадібним.

He was very clever but also very greedy.

Він завжди прагнув мати більше для себе.

He always wanted more things for himself.

Якось Анансі почув про чарівну кришталеву печеру.

One day, Anansi heard about a magic crystal cave.

У печері було повно прекрасних кристалів, здатних здійснювати бажання.

The cave was full of beautiful crystals that could make wishes come true.

Та печера була небезпечною.

But the cave was dangerous.

Багато тварин намагалися забрати кристали, але ніколи не поверталися.

Many animals tried to get the crystals, but they never came back.

Анансі вважав, що хитріший за всіх інших.

Anansi thought he was smarter than all the other animals.

Він вирішив піти до кришталевої печери.

He decided to go to the crystal cave.

Він ішов крізь темний ліс, доки не знайшов печеру.

He walked through the dark forest until he found the cave.

Печера виявилася неймовірною.

The cave was amazing.

Вона була вщерть наповнена яскравими, кольоровими кристалами.

It was full of bright, colorful crystals.

Червоними, синіми, зеленими й жовтими.

They were red, blue, green, and yellow.

Вони сяяли, мов зорі.

They shined like stars.

Очі Анансі аж розширилися.

Anansi's eyes became very big.

Він хотів забрати всі кристали.

He wanted all the crystals.

Анансі почав набирати стільки кристалів, скільки міг утримати.

Anansi started to take as many crystals as he could carry.

Він клав їх до своєї торби.

He put them in his bag.

Напихав кишені.

He put them in his pockets.

Деякі навіть затис у роті.

He even held some in his mouth.

Та кристали були чарівними.

But the crystals were magic.

Коли хтось брав забагато, печера гнівалася.

When someone took too many, the cave became angry.

Стіни почали тремтіти.

The walls started to shake.

Із склепіння посипалися камені.

Rocks began to fall from the ceiling.

«Треба негайно тікати!»

"I must leave now!"

— подумав Анансі.

thought Anansi.

Та кристалів у нього було надміру.

But he had too many crystals.

Він був надто обтяжений, щоб рухатися швидко.

He was too heavy to move fast.

Він спробував побігти, та зміг лише повільно плентатися.

He tried to run, but he could only walk slowly.

Печера хиталася дедалі сильніше.

The cave shook more and more.

Анансі зрозумів, що мусить обирати.

Anansi knew he had to choose.

Можна було залишити кристали й навіки застрягти в печері.

He could keep the crystals and stay trapped in the cave forever.

Або скинути їх і врятуватися.

Or he could drop the crystals and escape.

Анансі злякався.

Anansi was scared.

Він не хотів загинути там.

He did not want to die in the cave.

Повільно він почав кидати кристали один за одним.

Slowly, he dropped the crystals one by one.

Що більше він скидав, то швидше міг рухатися.

As he dropped them, he could move faster.

Зрештою Анансі викинув усе, окрім одного маленького синього кристала.

Finally, Anansi dropped all the crystals except one small blue one.

Він вискочив із печери за мить до того, як вона зачинилася назавжди.

He ran out of the cave just before it closed forever.

Анансі глянув на свій єдиний кристал.

Anansi looked at his one small crystal.

Йому стало сумно, що не має більшого.

He felt sad that he did not have more.

Та він загадав бажання на цьому кристалі.

But then he made a wish on the crystal.

Попросив не багатства, а мудрості.

He wished for wisdom instead of riches.

Кристал виконав бажання.

The crystal granted his wish.

Анансі зрозумів, що жадібність небезпечна.

Anansi learned that being greedy is dangerous.

Він збагнув, що краще мати бодай щось, ніж втратити все.

He learned that having a little is better than losing everything.

Відтоді Анансі ділився мудрістю з усіма в селі.

From that day, Anansi shared his wisdom with everyone in the village.

Він говорив, що найкращі скарби — це те, чим ми ділимося, а не те, що ховаємо для себе.

He told them that the best treasures are the things we share with others, not the things we keep for ourselves.