Гільгамеш у стилі «Володаря перснів»

У краї далекій, старішій за час, між двома великими ріками стояло могутнє царство Урук.

In a land far older than time itself, nestled between two great rivers, there was a mighty kingdom called Uruk.

Його зведені зі скелі мури витримували найсильніші бурі та наймогутніші війська.

Its towering walls were made of stone, strong enough to withstand the fiercest of storms and the mightiest of armies.

Цим давнім краєм правив Гільгамеш — цар неймовірної сили, у чиїх жилах текла кров богів.

Ruling over this ancient realm was Gilgamesh, a king of unparalleled strength, with the blood of gods running through his veins.

Він був не просто людиною, а воїном легендарної звитяги, непереможним у бою і неперевершеним у гордості.

He was not just a man but a warrior of legendary prowess, unmatched in battle and unmatched in pride.

Та навіть наймогутніший цар відчуває тягар самотності.

But even the mightiest of kings can feel the heavy weight of loneliness.

Хоч Гільгамеш і був могутній, душа його була тривожна, бо поруч не було рівні.

Gilgamesh, though powerful, was restless and troubled, for there was no one who could stand beside him as an equal.

Боги, споглядаючи з небес, побачили неспокій у серці царя.

The gods, watching from the heavens, saw the unrest in the king’s heart.

Щоб повернути рівновагу, вони з глини земної створили дикого, несамовитого чоловіка — Енкіду.

To bring balance to his life, they crafted a wild and untamed man, Enkidu, from the very clay of the earth.

Енкіду був такий же сильний, як Гільгамеш, із лев’ячим серцем і духом первісної пустелі.

Enkidu was as strong as Gilgamesh, with the heart of a lion and the spirit of the wilderness.

Коли Гільгамеш і Енкіду стрілися, їхні душі зійшлися, мов дві бурі над пустелею.

When Gilgamesh and Enkidu met, their spirits clashed like two great storms over the desert.

Вони боролися з усієї сили, здригалася земля під ними.

They wrestled with all their might, shaking the ground beneath them.

Та врешті жоден не здолав іншого, і замість ворогів вони стали найвірнішими друзями, братами, з’єднаними долею.

But in the end, neither could conquer the other, and instead of enemies, they became the closest of friends, brothers bound by fate.

Разом вони вирушили в великі пригоди, що лунатимуть крізь віки.

Together, they embarked on grand adventures, journeys that would echo through the ages.

Їхній перший похід пролягав до Кедрового лісу — царини тіней і древніх таємниць, де сторожував страховисько Хумбавa.

Their first great quest took them to the Cedar Forest, a realm of shadows and ancient secrets, guarded by the fearsome giant Humbaba.

Ліс був безмежний і темний, повітря там пахло старим деревом і таїною.

The forest was vast and dark, the air thick with the scent of old wood and mystery.

Та Гільгамеш і Енкіду не скорилися.

But Gilgamesh and Enkidu were undaunted.

Вони заглибилися в серце лісу, вступивши у запеклий бій із чудовиськом Хумбабою, випробувавши силу й відвагу.

They ventured deep into the heart of the forest, battling the monstrous Humbaba in a fierce struggle that tested their strength and courage.

Зрештою вони перемогли, уславивши свої імена й місто Урук. Та їхні діяння не залишилися непоміченими богами, що не завжди прихильні до сміливості смертних.

In the end, they emerged victorious, bringing glory to their names and to Uruk. Yet their deeds did not go unnoticed by the gods, who do not always look kindly upon the daring of mortals.

Боги послали Небесного Бика — істоту невимовної сили — кинути їм виклик.

The gods sent down the Bull of Heaven, a creature of immense power, to challenge them.

Його копита стрясали землю, а рев гуркотів громом над рівнинами.

The bull’s hooves shook the earth, and its bellow echoed like thunder across the plains.

Та Гільгамеш і Енкіду стояли пліч-о-пліч, їхній союз був непорушний.

But Gilgamesh and Enkidu stood together, their bond unbreakable.

Вони подолали Бика, відіславши його назад до небес, але перемога обернулася тяжкою ціною.

They defeated the Bull, driving it back to the heavens, but their victory came at a great cost.

Боги, розгнівані їхньою зухвалістю, постановили, що один із них має заплатити найвищу ціну.

The gods, angered by their defiance, decreed that one of them must pay the ultimate price.

Енкіду, дикий чоловік, що став братом Гільгамешеві, занедужав.

Enkidu, the wild man who had become Gilgamesh’s brother, fell ill.

Його сила згасла, і Гільгамеш міг лише безсило дивитися, як від нього відходить найвідданіший друг.

His strength faded, and Gilgamesh could do nothing but watch as his closest friend slipped away.

Смерть Енкіду пронизала Гільгамеша, мов лезо у серце, і він у глибокому горі оплакував його.

Enkidu’s death struck Gilgamesh like a blade through the heart, and he mourned deeply, his soul weighed down by grief.

Сповнений бажання кинути виклик долі, що забрала друга, Гільгамеш вирушив у мандрівку за межі знаного світу — шукати секрет безсмертя.

Determined to defy the fate that claimed his friend, Gilgamesh set out on a journey beyond the known world, a quest to find the secret of immortality.

Він долав підступні гори, плив безкраїми морями й ступав у темні, затінені землі, куди жоден смертний не наважувався йти.

He crossed treacherous mountains, sailed across endless seas, and braved the dark, shadowy lands where no mortal had ever dared to tread.

Подорож привела його до Утнапіштіма — мудрого, древнього, що пережив великий потоп і здобув від богів вічне життя.

His journey led him to Utnapishtim, a wise and ancient being who had survived a great flood and been granted eternal life by the gods.

Та Утнапіштіма сказав Гільгамешу, що безсмертя не для людей.

But Utnapishtim told Gilgamesh that immortality was not meant for men.

Він поділився мудрістю віків, навчивши царя, що всьому настає кінець, навіть життю великого героя.

He shared with the king the wisdom of the ages, teaching him that all things must come to an end, even the life of a great hero.

Гільгамеш, хоча й засмучений, збагнув правду цих слів.

Gilgamesh, though saddened, understood the truth of these words.

Він повернувся до Урука мудрішим і співчутливішим царем.

He returned to Uruk, a wiser and more compassionate king.

Гільгамеш зрозумів: його спадщина — не у вічному житті, а в силі правління, величі міста й історіях про його пригоди.

Gilgamesh knew that his legacy would not be in living forever, but in the strength of his rule, the greatness of his city, and the stories that would be told of his adventures.

І так ім’я Гільгамеша стало легендою, яку з благоговінням промовлятимуть покоління, — оповіддю про царя, що шукав не лише влади, а й глибшого сенсу життя.

And so, Gilgamesh’s name became legend, spoken in awe by generations to come, a tale of a king who sought not just power, but the deeper meaning of life itself.

Він перетнув зрадливі гори, проплив безкраї моря й ступив у темні, примарні землі, куди жоден смертний ще не наважувався йти.

Мандрівка привела його до Утнапіштіма — мудрого, древнього мужа, що пережив великий потоп і здобув від богів вічне життя.

Та Утнапіштіма сказав Гільгамешу, що безсмертя не призначене людям.

Він поділився з царем віковою мудрістю й пояснив, що всьому настає кінець, навіть життю найдужчого героя.

Гільгамеш, хоч і засмутився, збагнув правду цих слів.

Він повернувся до Урука, ставши мудрішим і співчутливішим царем.

Гільгамеш знав: його спадщина — не в безсмерті, а в силі правління, величі міста й оповідях про його подвиги.

Тож ім’я Гільгамеша стало легендою, яку з благоговінням вимовлятимуть покоління — історією царя, що шукав не лише влади, а й глибшого сенсу життя.