– Ronnie is a great trial to me, – said Mrs. Attray plaintively. – Only eighteen years old last February and already a confirmed gambler.

– Ронні для мене є великим випробуванням, – промовила пані Аттрей сумно. – Минулого лютого йому виповнилося лише вісімнадцять років, а він вже є закоренілим азартним гравцем. 

I am sure I don't know where he inherits it from; his father never touched cards, and you know how little I play - a game of bridge on Wednesday afternoons in the winter, for three-pence a hundred, 

Я впевнена, що не знаю, від кого він це успадкував; його батько ніколи не торкався гральних карт, і ви знаєте, як мало я граю – партія в бридж щосереди після обіду взимку, по три пенса на сотню, 

and even that I shouldn't do if it wasn't that Edith always wants a fourth and would be certain to ask that detestable Jenkinham woman if she couldn't get me.

та навіть цього б не було, якщо б не ця Едіт, якій завжди потрібен четвертий гравець, і яка, напевно, запрошувала б цю огидну жінку Дженкіхем, якщо б їй не вдалося здобути мене. 

I would much rather sit and talk any day than play bridge; cards are such a waste of time, I think.

З більшим задоволенням я сиділа б й розмовляла будь-якого дня, ніж грала в бридж; карти це таке марнування часу, на мою думку. 

But as to Ronnie, bridge and baccarat and poker-patience are positively all that he thinks about.

Але, що стосується Ронні, бридж, бакара та покер-пасьянс  –  це, безумовно, все, про що він може думати. 

Of course I've done my best to stop it; I've asked the Norridrums not to let him play cards when he's over there, 

Звісно, я зробила все, що було в моїх силах, щоб припинити це; я попросила родину Норрідрам не дозволяти йому грати в карти, коли він у них гостює, 

but you might as well ask the Atlantic Ocean to keep quiet for a crossing as expect them to bother about a mother's natural anxieties.

але з таким же успіхом ви могли б попросити Атлантичний океан не штормити поки ви його перетинаєте, як й очікувати від цієї родини уваги до природних материнських хвилювань.

– Why do you let him go there? – asked Eleanor Saxelby.

– Чому ви дозволяєте йому ходити до них? – запитала Елеонора Сакселбі.

– My dear, – said Mrs. Attray, – I don't want to offend them.

–  Люба моя, – відповіла пані Аттрей, – я не хочу їх ображати. 

After all, they are my landlords and I have to look to them for anything I want done about the place; they were very accommodating about the new roof for the orchid house.

Зрештою, вони мої орендодавці, і я мушу звертатися до них, коли мені потрібно щось зробити в домівці; вони були дуже люб’язні щодо нового даху для будиночка орхідей. 

And they lend me one of their cars when mine is out of order; you know how often it gets out of order.

До того ж, вони позичають мені одну зі своїх автівок, коли моя не працює; ви ж знаєте, як часто вона виходить з ладу. 

– I don't know how often, – said Eleanor, – but it must happen very frequently.

– Я не знаю, наскільки часто, – відповіла Елеонор, – але ж це, напевно, відбувається майже постійно. 

Whenever I want you to take me anywhere in your car I am always told that there is something wrong with it, or else that the chauffeur has got neuralgia and you don't like to ask him to go out.

Кожного разу, коли я прошу вас підвезти мене куди-небудь у вашій автівці, я постійно чую, що з нею щось не так, чи водій захворів на невралгію, і ви не хочете просити його виїжджати.

– He suffers quite a lot from neuralgia,– said Mrs. Attray hastily. – Anyhow, – she continued, – you can understand that I don't want to offend the Norridrums.

– Він дуже часто страждає на невралгію, – квапливо промовила пані Аттрей. – У будь-якому разі, – продовжувала вона, – ви ж розумієте, що я не хочу ображати родину Норрідрам. 

Their household is the most rackety one in the county, and I believe no one ever knows to an hour or two when any particular meal will appear on the table or what it will consist of when it does appear.

Їхнє господарство є найбільш безладним в графстві, припускаю, що нікому ніколи невідомо достеменно коли, та яка саме страва з'явиться на столі, чи з чого вона буде складатися, коли дійсно з'явиться.

Eleanor Saxelby shuddered. She liked her meals to be of regular occurrence and assured proportions.

Елеонора Сакселбі здригнулася. Їй подобалось, щоб її страви подавалися у певні години та в гарантованих пропорціях.

– Still, – pursued Mrs. Attray, – whatever their own home life may be, as landlords and neighbours they are considerate and obliging, so I don't want to quarrel with them.

– Крім того, – продовжувала пані Аттрей, – яким би не було їхнє домашнє життя, як орендодавці та сусіди вони  турботливі та люб'язні, так що я не хочу сперечатися з ними. 

Besides, if Ronnie didn't play cards there he'd be playing somewhere else.

До того ж, якщо б Ронні не грав в карти там, він грав би десь в іншому місці.

– Not if you were firm with him, – said Eleanor – I believe in being firm.

– Ні, якщо б ви були з ним рішучою, – відповіла Елеонор, – я вірю в силу рішучості.

– Firm? I am firm, – exclaimed Mrs. Attray. – I am more than firm - I am farseeing. I've done everything I can think of to prevent Ronnie from playing for money.

– Рішучою? Я – рішуча, – вигукнула пані Аттрей. – Я більш, ніж рішуча,  я –  далекоглядна. Я зробила все, що було в моїх силах, щоб запобігти тому, щоб Ронні грав на гроші.

I've stopped his allowance for the rest of the year, so he can't even gamble on credit, 

Я припинила його забезпечення кишеньковими грошима до кінця року, таким чином він не в змозі грати навіть в кредит, 

and I've subscribed a lump sum to the church offertory in his name instead of giving him instalments of small silver to put in the bag on Sundays.

також я пожертвувала церкві одноразово виплачувану суму грошей від його імені замість того, щоб давати йому чергові внески невеличким сріблом, щоб було що покласти в торбу у неділю. 

I wouldn't even let him have the money to tip the hunt servants with, but sent it by postal order.

Я навіть не дозволила йому мати гроші, щоб дати "на чай" слугам на полюванні, але надіслала їх грошовим поштовим переказом. 

He was furiously sulky about it, but I reminded him of what happened to the ten shillings that I gave him for the Young Men's Endeavour League "Self-Denial Week".

Він неймовірно образився, але я нагадала йому про те, що трапилося з тими десятьма шилінгами, що я дала йому для "Тижня самозречення", який проводила Ліга прагнень молодих джентльменів.

 – What did happen to it? – asked Eleanor.

– Що з ними трапилось? – запитала Елеонор.

– Well, Ronnie did some preliminary endeavouring with it, on his own account, in connection with the Grand National.

– Ну, Ронні зробив деякі підготовчі кроки у зв'язку з перегонами "Гранд нэшнл", цілком самостійно. 

If it had come off, as he expressed it, he would have given the League twenty-five shillings and netted a comfortable commission for himself; as it was, that ten shillings was one of the things the League had to deny itself.

Якщо б в нього все вийшло, як він висловився, він би віддав 25 шилінгів для Ліги та отримав би пристойні комісійні; але, сталося так, що ті десять шилінгів виявилися однією з речей, в яких Лізі довелося собі відмовити. 

Since then I've been careful not to let him have a penny piece in his hands.

З того часу я дуже обережна, піклуючись про те, щоб жоден пенні не потрапив до його рук.

– He'll get round that in some way, – said Eleanor with quiet conviction. – He'll sell things.

– Він знайде спосіб оминати це певним чином, – промовила Елеонор з тихою впевненістю. – Він почне продавати речі.

– My dear, he's done all that is to be done in that direction already.

– Люба моя, він вже зробив усе, що можна було зробити в цьому напрямку. 

He's got rid of his wrist-watch and his hunting flask and both his cigarette cases, and I shouldn't be surprised if he's wearing imitation-gold sleeve links instead of those his Aunt Rhoda gave him on his seventeenth birthday.

Він позбувся свого наручного годинника, мисливської фляги та обох портсигарів, і я не здивуюся, якщо він носить фальшиві золоті запонки замість тих, що тітка Рода подарувала йому на його сімнадцятий день народження. 

He can't sell his clothes, of course, except his winter overcoat, and I've locked that up in the camphor cupboard on the pretext of preserving it from moth.

Звичайно, він не може продати свій одяг, за винятком свого зимового пальто, та я замкнула його у шафі з камфорою під приводом збереження від молі. 

I really don't see what else he can raise money on. I consider that I've been both firm and far- seeing.

Я дійсно не розумію, з чого ще він може вишукувати гроші. Вважаю, що я була як рішучою так й далекоглядною.

– Has he been at the Norridrums lately? – asked Eleanor.

– Чи він відвідував родину Норрідрам останнім часом? – запитала Елеонор.

– He was there yesterday afternoon and stayed to dinner, – said Mrs. Attray. – I don't quite know when he came home, but I fancy it was late.

– Він був там вчора після обіду й залишився на вечерю, – відповіла пані Аттрей. – Я не знаю точно, коли він прийшов додому, але, здається, це було пізно. 

– Then depend on it he was gambling, – said Eleanor, with the assured air of one who has few ideas and makes the most of them. – Late hours in the country always mean gambling.

– Тоді, будьте впевнені, він грав в карти на гроші, – сказала Елеонор з упевненим виглядом людини, яка,  маючи небагато ідей, вміє використовувати їх як найкраще. – Пізні години в провінції завжди означають гру в азартні ігри.

– He can't gamble if he has no money and no chance of getting any, – argued Mrs. Attray. – Even if one plays for small stakes one must have a decent prospect of paying one's losses.

– Він не може грати, якщо в нього немає ані грошей ані шансів їх отримати, – заперечила пані Аттрей. – Навіть, якщо людина грає невеличкими ставками, вона мусить мати гідні перспективи оплачувати свої програші.

– He may have sold some of the Amherst pheasant chicks, – suggested Eleanor. – They would fetch about ten or twelve shillings each, I daresay.

– Він міг продати декілька курчат діамантових фазанів, –  припустила Елеонор. – Насмілюся сказати, що вони можуть принести десять чи дванадцять шилінгів  кожне.

– Ronnie wouldn't do such a thing, – said Mrs. Attray; –and anyhow I went and counted them this morning and they're all there.

– Ронні не став би робити подібні речі, – відповіла пані Аттрей. – Та як би там ні було, я сходила та перелічила їх сьогодні вранці, вони всі на місці. 

No, – she continued, with the quiet satisfaction that comes from a sense of painstaking and merited achievement, – I fancy that Ronnie had to content himself with the role of onlooker last night, as far as the card-table was concerned.

Ні, – продовжувала вона з тихим задоволенням, що походило з почуття ретельного та заслуженого досягнення, – припускаю, що останньої ночі Ронні мав задовольнятися роллю глядача, якщо це стосувалося карткового столу.

– Is that clock right? – asked Eleanor, whose eyes had been straying restlessly towards the mantel-piece for some little time, – lunch is usually so punctual in your establishment.

– Цей годинник вірний? – запитала Елеонор, яка вже протягом якогось часу кидала тривожні погляди на полицю каміна, – у вашій домівці, зазвичай, вельми пунктуальні, коли йдеться про ленч.

– Three minutes past the half-hour, – exclaimed Mrs. Attray, – cook must be preparing something unusually sumptuous in your honour.

– Три хвилини тому пробило півгодини! – вигукнула пані Аттрей, – Кухарка, напевно, готує щось надзвичайно розкішне на вашу честь. 

I am not in the secret; I've been out all the morning, you know.

Я не посвячена у цю таємницю; мене не було дома увесь ранок, ви ж знаєте.

Eleanor smiled forgivingly. A special effort by Mrs. Attray's cook was worth waiting a few minutes for.

Елеонор поблажливо посміхнулася. На особливі старання кухарки пані Аттрей варто було почекати декілька хвилин.

As a matter of fact, the luncheon fare, when it made its tardy appearance, was distinctly unworthy of the reputation which the justly-treasured cook had built up for herself.

Насправді, страви цього обіду, коли їх, нарешті з запізненням подали, помітно не відповідали тій репутації, що збудувала себе слушно вельми шанована кухарка. 

The soup alone would have sufficed to cast a gloom over any meal that it had inaugurated, and it was not redeemed by anything that followed.

Одного лише супу вистачило б, щоб затьмарити будь-яку страву, якій він передував, і ніщо з того, що подавали після нього, вже було не в змозі це виправити.

Eleanor said little, but when she spoke there was a hint of tears in her voice that was far more eloquent than outspoken denunciation would have been, and even the insouciant Ronald showed traces of depression when he tasted the rognons Saltikoff.

Елеонор майже нічого не сказала, але коли вона почала говорити, в її голосі відчувалися сльози, що було красномовнішим за відверте осудження, й навіть безтурботний Рональд посмутнів, скуштувавши нирок Saltikoff.

– Not quite the best luncheon I've enjoyed in your house, – said Eleanor at last, when her final hope had flickered out with the savoury.

– Не самий кращий ленч з усіх, що мені доводилося з насолодою коштувати в вашій домівці, – нарешті, сказала Елеонор, коли її остання надія згасла разом з завершальною гострою стравою наприкінці ленчу.

– My dear, it's the worst meal I've sat down to for years,– said her hostess; –that last dish tasted principally of red pepper and wet toast. I'm awfully sorry.

– Люба моя, це найгірша їжа з усіх, що мене доводилося коштувати протягом багатьох років, – відповіла господиня дому. – Ця остання страва мала смак, переважно, червоного перцю та сирої грінки. Мені дуже шкода.

Is anything the matter in the kitchen, Pellin? – she asked of the attendant maid.

На кухні щось трапилось, Пеллін? – запитала вона служницю, що обслуговувала їх за столом.

– Well, ma'am, the new cook hadn't hardly time to see to things properly, coming in so sudden - – commenced Pellin by way of explanation.

– Ну, мем, новій кухарці ледь вистачило часу, щоб прослідкувати за всім як слід, вона ж з'явилася так раптово, – розпочала пояснювати Пеллін.

– The new cook! – screamed Mrs. Attray.

– Нова кухарка! – заверещала пані Аттрей.

– Colonel Norridrum's cook, ma'am, – said Pellin.

– Кухарка полковника Норрідрама, мем, – сказала Пеллін.

– What on earth do you mean? What is Colonel Norridrum's cook doing in my kitchen - and where is my cook?

– Що ти, скажи на милість, маєш на увазі? Що кухарка полковника Норрідрама робить на моїй кухні, та де моя кухарка? 

– Perhaps I can explain better than Pellin can,– said Ronald hurriedly,  – the fact is, I was dining at the Norridrums' yesterday, and they were wishing they had a swell cook like yours, 

– Можливо, я можу пояснити краще за Пеллін, – поспішно сказав Рональд. – Річ у тому, що вчора я вечеряв з родиною Норрідрам, й вони воліли отримати таку шикарну кухарку, як твоя, 

just for to-day and to-morrow, while they've got some gourmet staying with them: their own cook is no earthly good - well, you've seen what she turns out when she's at all flurried.

лише на сьогодні й назавтра, поки в них гостює один гурман: їх власна кухарка не вельми гарна, – ну, ти сама бачила, що вона наробила, будучи схвильованою. 

So I thought it would be rather sporting to play them at baccarat for the loan of our cook against a money stake, and I lost, that's all.

Так що я подумав, що це буде доволі забавно зіграти з ними в бакару на позичання нашої кухарки проти їх грошової  ставки, та я програв, це й усе. 

I have had rotten luck at baccarat all this year.

Весь цей рік мені не щастить в бакару.

The remainder of his explanation, of how he had assured the cooks that the temporary transfer had his mother's sanction, and had smuggled the one out and the other in during the maternal absence, was drowned in the outcry of scandalised upbraiding.

Решта його пояснень щодо того, як він запевнив кухарок в тому, що це тимчасове переведення узгоджене з матір’ю, та як він вивів одну й привів в дім іншу, коли матері не було дома, потонуло в голосних вигуках обурених докорів.

– If I had sold the woman into slavery there couldn't have been a bigger fuss about it, – he confided afterwards to Bertie Norridrum, – and Eleanor Saxelby raged and ramped the louder of the two.

–  Якби я продав цю жінку в рабство, не могло б бути більшої  метушні за цю, – зізнавався він Берті Норрідраму пізніше, – та Елеонор Сакселбі  шаленіла й лютувала  найголосніше з них двох. 

I tell you what, I'll bet you two of the Amherst pheasants to five shillings that she refuses to have me as a partner at the croquet tournament.

Знаєш, що я тобі скажу, я ставлю двох діамантових фазанів проти твоїх п’яти шилінгів, що вона відмовиться грати зі мною в парі в змаганні в крокет. 

За жеребкуванням ми маємо грати з нею разом.

Цього разу він виграв парі.

The Stake

Ставка

Hector Hugh Munro, a British writer and journalist, who published his works under the pen name of "Saki" is famous for his satirical stories. If you like short stories, filled with cynical irony that sometimes slips into black humor, these stories will help you to plunge into the British atmosphere of the beginning of the XXth century, and certainly will make you smile.

Гектор Х'ю Манро, англійський письменник і журналіст, який друкував свої роботи під псевдонімом «Сакі», прославився невеличкими сатиричними історіями. Якщо вам подобаються оповідання, пронизані цинічною іронією, що іноді  зісковзує до чорного гумору, ці оповідання допоможуть вам зануритися в англійську атмосферу початку ХХ-го сторіччя і неминуче змусять вас посміхнутися.

A Touch of RealismEnglish

Трішки реалізмуUkrainian

H. H. Munro

English

Ukrainian